Відтоді, як пам’ятаю себе, чую отой святковий передзвін, бачу великоднього кошика, більшу частину якого займає файна , як сонце бабусина паска. Висока, пишна, рум’яна, пухкенька. Як зараз бачу, як бабуся сама розпашіла, задоволена, святкова витягає її з форми і кладе на стіл застелений білим рушником. Ось ті три найбільші – до церкви святити (собі і двом невісткам) . Посередині кожної з них – хрест, прикрашений великою квіткою, по боках – кучері, а навкруг – вся косицею обведена. І таке все гарне , рівненьке. Ті, трохи менші, – до столу та за поману будуть, а ось ті три зовсім маленькі – то нам, онукам.
Пасочки вистигають, накриті рушником, «відходять» , потріскують. Так і хочеться відломити кусочок рум’яної косиці і з’їсти. Та не можна, бо то тільки четвер великодній . Треба чекати до неділі.
А як в хаті пахне пасками , бабками, пряниками, перекоченими. І до сьогодні мені пахне все те. І жодна інша хата мені так не пахне. Скільки себе пам’ятаю , доки бабуся була жива, не було такого, щоб паска не вдалася . щоб тріснула чи «сіла в печі», чи пере -кособочилася. Бо мала бабуся руки вправні , душу чисту і заряд (порядок) знала. Перед паскою вона обов’язково білила хату, мастила піч , прала веретки , рушники , прибирала кожен куточок . А перед тим, як бралася пекти, чистенько вбиралася, пов’язувала чистий фартух і хустку, молилася Богу . Розчиняти тісто мала з чистою душею, добрими думками і у гарному настрої. Бо спекти гарну паску було найважливішою справою у підготовці до свята. Для випікання паски бабуся заготовляла найкраще борошно. Додавала до нього масло, олію, яйця, молоко. Розчиняла у дерев’яному кориті і клала в тепле місце підходити. Потім місила і ще раз клала підходити. Виробляла пасочки , руки моторно працювали, на чолі виступали крапельки поту , а обличчя було натхненним, щасливим. А коли пасочки підходили , клала на лопату , хрестила кожну, і – в піч. А піч добра була: вибілювала , рум’янила їх, своїм духом наповнювала. Бабуся прикривала піч затулою, щоб пасочки загнітилися і казала: «Не швинькайтеся туди-сюди , не рипайтеся дверима, бо паски гнітяться». Доки паски в печі Боже борони сваритися , лаятися чи навіть голосно говорити. А ще бабка казала: «Якщо хтось чужий зайшов до хати , коли паски витягають з печі, обов’язково одну треба дати гостеві.» Коли ж витягнули з печі , бабуся брала під паху буханчика, виходила з ним на вулицю і давала його першому зустрічному. Казала, що так треба, що від того у господарстві лад буде. Зазвичай, наші паски прикрашені квітами (шишками), косицями, з хрестиками, кучерями. А бабки печуть високими ( бо весною все росте догори) , поливають зверху збитими білками , посипають цукатами .
Як тільки паску освячували , одразу , ще тут біля церкви , одну давали за поману, щоб і померлі родичі скуштували свяченого . Потім поспішали додому щоб скоріше поснідати ,бо постили ввесь Великий піст . Приходили , сідали за стіл , казали: «Ну от і дочекалися Пасхи . Дай Бог і до Різдва дожити . За столом дідусь відрізав спочатку цілушку з чотирьох сторін , навхрест , давав худобі , щоб здоровою була і гарно велася . Шишечки і куче- рі давали дітям . Шматок паски з’їдали , а решту виносили до великої хати , щоб по шматку було на другий і на третій день Пасхи . А як відходили всі три дні свят , то казали : « Ну от уже й минула Паска , хто буде живий – здоровий нарік дочекає»
На жаль , немає вже з нами дідуся і бабусі . Тепер вже мама пече паски для всієї родини , а під ногами «крутиться» моя донечка . І їй теж , напевне, пахне бабусина хата пасками . Так і повинно бути . Бо з покоління в покоління передаються секрети випікання паски . Адже при її приготуванні всі використовують одні і ті ж інградієнти , але беруть їх в різних пропорціях і в різний спосіб замішують . Кожна господиня по-своєму прикрашає готовий виріб . Тож і виходить у кожній родині своя паска , неповторна . Випікання паски – це народне мистецтво , сповнене гармонії краси і вміння , народних традицій і власної творчості . Життєва необхідність поєднана з мистецьким змістом робить паску неоціненним духовним надбанням українського народу . Тож пишайся , пасочко , у великодньому кошику , на великодньому столі ! Тож святкуймо здорові , слав Богу , що дочекалися , дасть Бог , будемо живі – здорові дочекаємося і нарік !