фольклорно-етнографічні статті
Пташок викликаю з теплого краю! – чути звідусіль.
В день пам’яті Севастійських мучеників ліплять з тіста і випікають «жайворонків» – булочки у вигляді птахів. Чому саме жайворонки? Наші пращури вважали, що ці птахи володіли зухвалістю і смиренністю перед Богом: жайворонок швидко спрямовується увись, але вражений величчю Господа, в глибокому благоговінні схиляється вниз.
Ось і Стрітення прийшло,
Землю снігом замело,
Але душа уже співає:
Весну-Красну зустрічає.
У народній уяві Стрітення – це свято зустрічі Зими з Літом. Зима колись вважалася старою бабою в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами. А Літо — гарною, рум’яною дівчиною.
Після тривалої зими та тріскучих морозів з особливою радістю чекають перемоги літа над зимою. Врешті приходить Стрітення , і Зима, яка в народній уяві поставала старою бабою, вперше зустрічається з Літом, гарною, рум’яною дівчиною.
Християни східного обряду відзначають Стрітення Господнє (15 лютого) як пам’ять про те, що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження, де відбулася зустріч зі старцем Симеоном. Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.
Свято Богоявлення – бучне і врочисте, і є таким ще з ІІ-ІІІ століть по Різдві Христовім, відколи збереглися перші відомості про його святкування. У нас в Україні його нарекли Водохрещем. А початок свій це свято бере від євангельської події – хрещення Господа нашого Ісуса Христа. На Йордані відбулося справжнє і, свого роду, перше Богоявлення – єдиний Бог являється людям у всій своїй троїстій повноті: гримить з небес голос Бога Отця, входить у земні води Бог Син, лине згори на землю у вигляді голуба – символа чистоти і миру – Бог Дух Святий.
За вченням православної церкви, Господь хрестився не тому, що Сам мав потребу в очищенні. Він прийшов до Йордану для того, щоб поховати у водах людський гріх і освятити водну природу.
Хрещення Господнє є врочистим вступом Христа, Світла для світу, на своє громадське служіння роду людському. Напередодні Богоявлення і в самий день свята звершується богоявленське водосвяття – за особливим церковним чином. Хрещенська свята вода є великою церковною святинею, її застосовують для освячення храмів, жител, а також для пиття – для зцілення душі і тіла. Богоявленська вода не псується протягом року й більше.
Крім церковних обрядів. Існують і пов’язані з цим святом народні звичаї. Існує давнє повір’я, що опівночі перед Водохрещем в річках та озерах вода хвилюється.. Майже завжди води в цей час вкриті кригою, але кому пощастить – така «схвильована вода» вважається надійним засобом від поранень або важкої хвороби.
Готуються до свята заздалегідь: роблять своєрідний букет з васильку та сухоцвітів, в середині якого розміщують три свічки, їх запалюють у церкві і намагаються донести цей вогонь додому і потім при вході в дім “малювали” полум’ям свічки невеличкий хрест, який стирали на Стрітення. Також заздалегідь готують посуд для освячення води. Його не використовують більш ні для чого іншого, прикрашають стрічками та квітами.
Та головні події відбуваються 19січня, в самий день Богоявлення. Після врочистої літургії весь народ з духівництвом вирушає “на Йордань” – ставок, озеро, річку, море. Всі стають навколо крижаного хреста, вилитого заздалегідь, і починається водосвятна відправа. Її кульмінацією є занурення священником у воду хреста на знак її освячення. У цю мить випускають у небо голубів – на згадку про Голуба-Духа, що спустився на Ісуса. Лунає салют із рушниць. Після освячення люди набирають води для себе, своїх рідних і близьких, а особливо для хворих. Найзавзятіші навіть купаються в ополонках.
Богоявлення – одне з найулюбленіших народних свят. Адже в цей день наявно виявляється оновлення природи, Преображення світу, початок вічного життя, вічної слави Божої.
Сьогодні ввечір – святий вечір! – вигукували ще від самого ранку ми з сестрою і братом. В хаті пахло пшеницею, що варилась в горшку ще від досвітку. Варити ж бо її треба довго. На сьогоднішньому столі вона буде найсмачнішою. В нашій місцевості так і казали: варена пшениця. Слово “кутя” я почула тільки згодом. Мама наліпила цілу стільницю вареників: з картоплею, капустою, вишнями. Блини, голубці, вінегрет, гриби – все сьогодні пісне. Ось зараз тато занесе до хати сіна, покладе під стіл, мама туди накидає дрібних грошей і солодощів і всі діти, що є в хаті будуть по черзі “квохкати” у тому гнізді, вибираючи звідти все, що знайдеться. Тепер обов’язково в господарстві будуть кури водитись.
Хоч сьогоднішня вечеря пісна і ще багато великих свят попереду, та чомусь цей вечір був найказковішим. Мабуть завдяки бабусі, яка задовго до цього дня починала підготовку і нас вчила, що навіть у важкі часи треба готуватись заздалегідь, щоб достойно зустріти свято. За тиждень все прибиралось у господарстві, бабуся завдавала квас з сушні, так у нас називали сухофрукти, сіяла борошно на калачі, випікала домашнє печиво, купувала всім подарунки і гостинці. Напередодні пекли калачі, з якими мали йти до рідних. У нас кажуть – “нести вечерю”. В нову миску клали по трохи кожної з приготованих страв, нову ложку, зверху ставили калач, солодощі, подарунки і давали “за поману”, згадуючи при цьому померлих родичів.
Робили у нас і дідуха, але називали його “попом”.
Більшість цих традицій живі і понині. Працьовиті господині винайшли чимало нових пісних страв, та все ж основні традиційні залишились. І кількість їх на святвечірньому столі залишається традиційною – дванадцять – за кількістю апостолів.
«І в епіцентрі логіки і стресу,
Де все змішалось – рідне і чуже,
Цінує розум вигуки прогресу,
Душа скарби прадавні стереже»
Л.Костенко
Доброго вечора всім, хто вже перемкнувся з робочих вчительських буднів на канікулярний період так званого відпочинку. Думаю, що саме час відпочити від уроків, конспектів, планів, шкільних буднів і свят. Отож, присвятимо сторінки вчительського блогу передсвятковим темам, адже все довкола говорить про те, що “свято наближається”. Всюди можна побачити зелених красунь, які всього лише через два тижні стануть сміттям, всі крамниці заповнені всілякими Christmas-атрибутами, на сторінках кулінарних журналів безліч різних рецептів на кшталт марципаново-помаранчевого талера та різдвяного пунша, і звідусіль лунають американські різдвяні пісеньки 60-х.
Але ж наші свята й традиції такі теплі і яскраві, багаті, сповнені змісту і неповторного тепла. У них є абсолютно усе – від казкового декору (дідуха, павука, солом’яних та випечених прикрас, витинанок) до справжньої магії: сіно під обрусом, благословення куті та й сама кутя, зрештою. А страви які! Смачні, особливі, готовані з любов’ю і трепетом, над якими стараються господині лише двічі на рік. Колядки, що наповнені змістами і сенсами, вертепи – від традиційних до найоригінальніших. Словом, так багато всього, що описати це мені не вдасться.
Та все ж хочу поговорити про дідух, що несе свій солом’яний дух ще з-під стріх біленьких хат наших предків, що були накриті солом’яними сніпками і долівка в них була вистелена сіном-соломою, і боялися того духу нечисті сили:
То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний.
Доброго вечора! Сподіваюсь, вечорниці в розпалі: парубки заносять хвіртки, собаки гавкають, дівчата печуть калиту або, як у нас кажуть, коржі.
Калита – це обрядовий корж, що готується на свято Андрія із білого борошна і символізує собою новонароджене Сонце. В середині цього обрядового медівника – «Калити» дівчата робили отвір, промені уявного сонця оздоблювали безконечниками, зірками, кривульками, виготовленими з тіста пташками та посипали маком…
Свято напередодні Андрія називається Калита. Іноді Калитою називають безпосередньо свято Андрія.
21 листопада православна церква вшановує архістратига Михаїла. Християни вважають його одним із семи архангелів (старших ангелів), архістратигом небесного воїнства, покровителем людського роду. Він є вождем Небесних сил, тому і називається архистратигом, тобто воєначальником сил Господніх. Коли одержимий гордістю Денниця повстав проти Бога й потягнув за собою безліч інших духів, тоді святий архистратиг Михайло явився захисником Божої слави, закликав інших ангелів повстати проти зла.Святий Архистратиг Михаїл є покровителем міста Києва. Недарма на сучасному гербі Києва, як і стародавньому, зображений образ архістратига з мечем. Небесним покровителем української столиці Архангела Михаїла вважають з давніх часів: в архівах збереглися міжнародні угоди, підписані князями Володимиром Великим та Ярославом Мудрим і скріплені перснями-печатками із зображенням крилатого воїна.
Божа Матір накриває землю від усяких бід. Кожна мати благословляє дитину такими словами: “Як Богородиця стоїть над світом, так нехай всяке добро стане над тобою”. В народі кажуть, що Покрова вкриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінком.
Згадаймо нашу історію, коли Пречиста Діва врятувала славний Почаївський монастир від нападу турків, тоді князь Ярослав Мудрий віддав Україну під покров Пречистої Діви.
Козацтво України обрало своєю покровителькою і заступницею Покрову Пресвятої Богородиці. На Запоріжжі була церква Святої Покрови. А в усіх походах із військом знаходився її образ. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва. А тепер ще й -День захисника Вітчизни.
Покрова – це сезон сватань і весіль. Дівчата свято вірили в силу Покрови сприяти їхньому щастю – зранку йшли в церкву, ставили свічку. Існувало повір’я, хто раніше поставить свічку, той раніше вийде заміж.