Пташок викликаю з теплого краю

Пташок викликаю з теплого краю! – чути звідусіль.

В день пам’яті Севастійських мучеників ліплять з тіста і випікають «жайворонків» – булочки у вигляді птахів. Чому саме жайворонки? Наші пращури вважали, що ці птахи володіли зухвалістю і смиренністю перед Богом: жайворонок швидко спрямовується увись, але вражений величчю Господа, в глибокому благоговінні схиляється вниз.

За повір’ям, жайворонок брав соломинку в дзьобик, летів угору «до Бога» і співав: «Урожай, урожай, теплий дощ на врожай!». Імітували спів жайворонка, коли він летів угору: «Сонце ловити! Сонце ловити! Сонце ловити!». А коли летів донизу, то так: «Ціп урвався! Ціп урвався! Ціп урвався! Кру-ці! Кру-ці! Кру-ці!»

У християнському календарі 22 березня – день пам’яті Сорока мучеників Севастійських. У 320 р. у місті Севастії (на території сучасної Туреччини) командувач гарнізоном язичник Агріколай звелів усім своїм воїнам зробити жертвопринесення ідолам. Сорок людей відмовилися, сказавши, що вони – християни і поклоняються тільки Богу. Агріколай жорстоко розправився з непокірними. Церква канонізувала мучеників.

Але ще до приходу християнства на Русі був цікавий звичай – Заклички. Це свято зустрічі весни. Він припадає на день весняного рівнодення, 22 березня (дуже важливий день у всіх стародавніх культурах). Це день, коли «земля закінчує свій зимовий шлях». Наші пращури вважали, що після цього дня ранкових морозів залишилося рівно сорок, і з кожним разом вони будуть м’якше.  Існувало повір’я, що в цей день прилітають сорок різних птахів, а того, хто зуміє нарахувати в цей день сорок пташок, весна винагородить сорока дарами. Вважалося також, що в цей день сорока починає будувати своє гніздо і кладе в нього сорок паличок.

Випеченими пташками прикрашали двір і сад, а в підобідню, коли сонце обігрівало землю, віддавали дітям, і ті, взявши їх у руки, піднімали високо над головою, виходили на найвищий пагорб, щоб закликати пернатих до свого села.

При цьому виконували коротенькі й невибагливі за мелодією пісні-веснянки. Найпопулярнішою була така:

Пташок викликаю
З теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
або ще:
Жайворонки, жавороночки!
Прилетите до нас,
Принесіть нам літо тепле,
Понесіть від нас зиму холодну.

Вважалося доброю ознакою, коли підлітковому гуртові трапилася на очі жива птаха. Якщо це була ластівка, то брали по грудочці землі й жбурляли їй услід, приказуючи:

– На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!

Коли ж бачили диких гусей, то кидали в їхній бік соломинки з побажаннями.

– Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров’ячко, а нам на тепло!
Якщо з’являвся лелека – зводили вгору руки, роблячи навколо голови символічне коло, й прохали:

– Бусле, бусле! Колом, колом над нашим двором. Не лети далечко, а звий гніздечко на клуні чи хаті, щоб ми були багаті!

У селі Космач, що на Івано-Франківщині, хлопчики, побачивши лелек, просили їх, аби вони допомогли придбати сестричку:

– Бузьку, бузьку, принеси Маруську!

Діти щиро вірили, що їх справді приніс у дзьобі лелека.

Радості Вам, світлих надій і весняного настрою у цей гарний день! Зі святом!