П’єса “Як листочок домівку шукав”

Привітики всім найсвітлішим людям, тобто нам з вами, тим, хто цими затишними вечорами знаходить час для пошуку чогось цікавенького для своїх діток. Дарую вам сьогодні маленьку п’єску “Як листочок домівку шукав”. Її можна просто почитати, а можна “поставити” на осінньому святі. Буду рада, якщо вона вам стане у нагоді. 

Автор:
Легенький вітерець гайком гуляв
І на дерева легко подував.
А потім закружляв, злетів у ліс
На своїх крилах осінь він приніс.

Звук вітру

В той самий час, в широкій кроні клена
Дрімав листочок золото-зелений.
Повіяв вітер, гіллям захитав,
Листочок цей додолу впав.

Звук вітру. «Злітає» до землі листочок

Лежить і дума:
 
Листок:
що воно таке,
Де гіллячко високе і тонке,
Чому немає братиків моїх?
 
Автор:
Злякався наш листочок не на сміх.
 
Автор:
І тут він вирішив:
 
Листок:
Іду шукати
Листочків-братиків і клена-тата.
Додому хочу у широкі віти,
Дощем омиті й сонечком зігріті.
 
Автор:
Тут вітерець повз нього пролітав,
Листочка нашого з землі підняв.
Його в повітрі стиха покрутив
Й на кущику шипшини зачепив.

Звук вітру. Листочок кружляє

Листок:
О, здрастуй, люба гілочка тоненька,
Ти – моя мила матінка рідненька,
Що вітерцем легенько колисала
Й до сонечка погрітись підіймала.
 
Шипшина:
Та ні, не рідна зовсім я тобі,
Усі мої листочки при мені.
Ти зовсім не такий, як мої діти,
Тобі до клена треба полетіти.
А я - шипшина, мої плоди цілющі
А мої віти, бач, які колючі.
Я- кущ, ти ж  дерево шукай.
Не поколись, хутчіш злітай.
 
Автор:
І далі покружляв листок із вітром ,
Та зачепивсь на чиїсь дужі віти.

Звук вітру. Листочок кружляє

Листок:
Ну здрастуй, любий таточку, для мене,
Немає краще, аніж клен зелений.
 
Дуб:
Ні, я не батько твій, я дуб старий,
Мій стовбур грубий, сильний і міцний,
У листі бронзовім сховались діточки.
На них –  міцні гарненькі шапочки.
Ці діти, звісно, жолудями звуться
З них молоді дубки в лісах беруться.
 
Листок:
Ну що мені робити, де шукати
Всіх братиків моїх і  клена-тата?
 
Автор:
Враз вітерець осінній потрудився
Листочок  на колючку зачепився.

Звук вітру. Листочок кружляє

Листок:
Ой, що це коле у бочок мене,
Це щось сердите і страшне?
 
Ялина:
Ти що, я не сердита й не страшна
Ялина я – красуня лісова,
Завжди струнка, висока, пишна
У моїх вітах – безліч шишок.
Ти на мою хвою зачепився.
Чого ж ти в ліс далеко так забився?
 
Листок:
Я загубився, тата я шукаю,
Куди податися тепер не знаю.
 
Автор:
Подув сильніше вітер - вітерець,
Поніс листочка далі навпростець.
Потрапив він в долоні граба дужі
Оглянувся, усе навкруг знайоме дуже.

Звук вітру. Листочок кружляє

Листок: 
Ось я прийшов, я бачу, що удома,
Все та ж поляна від весни знайома.
Ось тут залишуся, тут  рідне все мені,
Та що це? Це не братики мої, о ні!
 
Граб:
Звісно, ні. Листочки грабові мої,
Вони дрібненькі виростають на гіллі.
А ти – листок великий і різьблений,
Мабуть ти впав з сусіда-клена.
Ось я хитнусь й ти полетиш додолу
Потрапиш так прямісінько додому.
 
Автор:
Граб кроною легенько похитав,
Листочок знову до землі припав.

Звук вітру. Листочок кружляє

Листок:
Ой, що це, де я? Зовсім це не тато.
Та поруч ось лежить мій братик.
Іще один. Та що це сталось з нами?
Тепер ми будемо лежати під ногами?
 
Автор:
І тут озвався клен старий до них:
 
Клен:
Нічого ви не знаєте, ну просто сміх.
Щоосені з дерев листки спадають
І голими стояти нас лишають.
А навесні нові листочки будуть
На втіху нам, звірятам, людям.
 
Листок 2:
То що виходить: нас уже не треба,
Ми не нові. Лежати просто неба
Тепер будемо? Нас будуть топтати,
Ногами всі, хто хоче, підкидати?
 
Листок 3:
Що, любі братики тепер робити?
Як бути? Як догори нам полетіти
На гіллячко високе,в крону клена,
Як знову стати гарним і зеленим?
 
Клен:
На жаль, це неможливо, любі діти,
Вам треба ковдру на землі створити.
У люту зиму нею зігрівати
Все, що сховала Земля – мати.
 
Автор:
Тут звідкілясь узявся їжачок
Увесь з тоненьких гострих колючок.
Він зачепив листки собі на спину
Й поніс до себе у хатину.
 
Їжачок:
Буде мені це ковдра і матрац,
У люту зиму виручать не раз,
Це гарний подаруночок для мене
Від дерева – старого клена.
 
Автор:
Ось так, усе в природі справедливо,
Усі потрібні один одному й щасливі.
І навіть той листок, що з дерева упав
Комусь корисним в день осінній став.

Виконується пісня «Листячко дубове, листячко кленове»