Сплетений із пахучих трав та ніжних квітів, прикрашений барвистими стрічками і наділений магічним змістом, український вінок — один з найдавніших символів нашої країни.
Даний сценарій допоможе дізнатись про найважливіші квіти українського віночка. Містить фрагменти книги Зірки Мензатюк “Український квітник”.
Ведучий: Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, обряди, що складалися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї розрізняють і об’єднують людей в один народ, одну націю, охороняють від забуття. Оберегами від злих сил вважалися в народі рослини, які мали чудодійні властивості.
Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони усюди – на клумбах, у кімнатах у вазонах, на вишитих рушниках.
Ведучий: Здавна багато рослин стали в народі символами: калина — символ мужності й кохання, барвінок — вірності та вічної пам’яті. На хвилинку замисліться, а що вам відомо про окремих представників квіткового царства? Мабуть, не так уже й багато. А про них варто знати більше. Адже, що не рослина, що не квітка, то інша життєва повість, народний символ.
Що каже свіжих квітів жмуток? Про що їх мова непроста? Верба – одвертість, айстра – смуток, Лілея біла – чистота. Конвалія – любов таємна, Мак – юний цвіт, що не згаса. Лавр – завжди успіх, слава певна, А мальва - холодність, краса. Дзвіночок польовий – то вдячність, Троянда – то любов свята. Нарцис – то горда необачність, Волошка – ніжність, простота. Саранка-лілія – сміливість, Піон – життя багато літ, Фіалочка – сором’язливість, Любов минуща – первоцвіт…
Пісня___________________________
Навесні розцвітаються квіти І до осені пишно цвітуть А зимою вмирають і знову Розцвітають і знову живуть Цвітуть квіти, як ті діти Земля — їхня мати. Будемо квітам радіти Будемо віночок сплітати.
1-а дівчина (з квіткою деревію).
Деревій — красива квітка, схожа на квітуче деревце. Де б вона не з’явилась, обов’язково порадує всіх своїм квітом. Діти називають цю квіточку рибкою, бо форма листячка в неї мас форму рибки, різьблена й приємна на дотик. Як символ нескореності, деревій посідає центральне місце у віночку.
На сцені – заготовка під віночок, звучить мелодія, дівчинка підходить і вплітає квітку до віночка
2-а дівчина (із квіткою барвінку)
Барвінок — символ життя, він має довгі пагінці — безконечники, які стеляться по садочку, горнуться до оселі людської. Листячко цупке, не боїться суховію, з нього, нанизуючи одне на одне, дівчата виготовляли стрічки-віночки, сколювали ним волосся, щоб не заважало у буденній роботі. А квіти барвінку — яскраво-сині, з жовтою серединкою, надзвичайно скромні, нагадують зірочки на вечірньому небі. Використовували барвінок у лікуванні застудних захворювань, для поліпшення зору; ним хліб святковий прикрашали (дівчина демонструє хліб, прикрашений барвінком), виготовляли весільні букетики і до віночка вплітали.
Звучить мелодія.Дівчинка підходить до віночка і вплітає в нього квіти барвінку
З барвінку віночки Дівчата сплітали Скидали сорочки Під верби ховали Заходили в річку Віночки пускали У темную нічку На Йвана Купала Барвінок усміхається Блакитним небесам, Під вітерцем гойдається Він, мов метелик, сам. Здається, доторкнуся я До ніжних пелюсток - Злетить у небо сонячне Метелик із квіток.
Пісня «Віночок»
3-я дівчина (з гілочкою яблуневого або вишневого цвіту).
Цвіт вишні та яблуні — це символ материнської любові. Пелюстки цих квіток збирали навесні, а потім додавали до купелі немовляти, а чай з них знімає застуду. Тому й у віночку дівочому цвіту вишні та яблуні відведено почесне місце.
Яблунька, яблунька в нашім сапу. Ранком до яблуньки радо іду Пахне-квітує вже яблунька біла. Я ж тебе, яблунько, тут посадила.
Звучить мелодія, дівчинка вплітає яблуневу квіточку до віночка
4-а дівчина (з гронами калини)
Калина — символ України, символ краси та дівочої вроди. Це дерево нашого українського роду. Колись воно пов’язувалося з народженням Всесвіту і назву свою взяло від давньої назви Сонця — Коло. Червоні ягоди калини із ягідками-сердечками — то символ крові та невмирущого роду.
Звучить мелодія, дівчинка вплітає гроно або цвіт калини до віночка
Калинова гілочка під віконечком. Манить мене білим цвітом, Ніби сонечком. Я до сонечка долоні простягаю, До грудей духмяні квіти пригортаю.
Пісня «Калина»
5-а і 6-а дівчина (з квітами любистку і волошок).
У народі існує легенда, що любисток і волошка колись були птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці пташки, то проросли квітами, пахучими рослинками — любистком та волошкою. У них чудові лікувальні властивості: ними миють волосся, освіжають хату, купають маленьких дітей. Тому ці квіти у віночку є символом людської відданості, уміння бути корисними.
Росте любисток у городі, Його люблять у господі За стебло його гіллясте Листя надрізне, зубчасте Що дихає холодком Як притулишся чолом.
Виходить дівчинка в українському костюмі і хлопчик у костюмі любистка
- Зелен-листе, Любистку! Хто твоя родина?
- Сестра м’ята, брата канупер, ще моя родина – червона калина, славна земля Україна.
- Любисточку, запашний листочку, як тобі живеться?
- Уросі перлисто, у тумані млисто, на вітрі рвійно, у затінку мрійно, на сонечку любо, найлютіше!
- Любисточку, мій товаришку, а що тобі сниться?
- Сниться Зелена неділям й чорні дівочі коси. Чорні коси купатиму: ростіть, коси, як я, гінко, як я, густо, на хорошу вроду! Зелену неділю прикрашатиму: з братом канупером сестрою м’ятою увійдемо в хату, внесемо по цеброві найзеленіших пахощів, простелемося – канупер по підвіконню, м’ята за іконами, я ляжу долівкою. А тоді покличемо : Ласкаво просимо, Зелена неділе, хліб-сіль в нашій хаті! В білій хаті, в гарній господі, в землі славній Україні!
Заплакала Волошка гірко, І покотилась з неба зірка. Й де срібні промені торкнулись Землі, відразу спалахнули, Немов блакитні самоцвіти, В траві чудові диво-квіти.
7-а дівчина (з оберемком ромашок).
Ромашку у віночок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями, дає людям здоров’я, доброту й ніжність. Її вплітають у віночок поряд з кетягами калини, яблуні та вишні.
Звучить мелодія, виходить дівчинка і вплітає ромашку до віночка
Пробудилися ромашки На світанні голубім, Очі в очі зазирали, Розмовляючи собі. Пелюстки ласкали білі І гойдали їх вітри, І світанок на голівки Сипав роси їм згори.
Виходить дівчина , на фоні музики розповідає:
Велика садова ромашко, я візьму тебе на Купала. Ні не сьогодні, і не на той рік, а аж на поза-поза той. Із твоїх квітів сплету вінок і під тихими зорями пущу на ясну вечорову воду. Рівно горітимуть чотири свічечки, біло білітимуть твої пелюсточки, русалки випливуть і подивуються: що то біліше за їхні личка? Чорна осока не зворухнеться, Дністрова хвиля не сколихнеться, вінок пливтиме на добру долю! А ще, ромашко, гарна білявко, я обірву твої пелюстки, і ти наворожиш мені царевича, але не тепер, а коли я виросту. Зачекай мене, ромашко!
8-а дівчина (з квітами маку).
Ніжна пелюстка маку несе в собі пам’ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити рід. А взагалі мак у віночку з’явився дуже давно, у XVI — XVII ст. І він є не лише символом туги й печалі, а й дає сон і думку береже.
Звучить мелодія, дівчинка вплітає мак до віночка
Як без вишні – не садок, Так без маку – не вінок, А його ось, як на те, Скільки в полі тут росте! І червоний і стрункий, І свіженький все який! Цілу купу нарвемо – Всім віночки сплетемо!
Виходить хлопчик в костюмі маку:
Соловейко-сватко знає, як мене сіяли. Веснянка-панянка знає, як сходив я дрібними рядочками. Голос сопілки, промінь сонця, дощик-шелестунчик знають, як я виростав. І ось цвіту: жаром-пломенем, вогнем лискотючим! Візьми мене на спогад: не в руку – в очі, в душу візьми! Щодень, щогодини буду тобі нагадувати, якого ти роду, якого народу, яка земля тебе народила й чекає твоєї любові.
9-а дівчина (з квітами чорнобривців).
У найперший віночок дівчатам вплітали чорнобривці, щоб гарними на вроду були, чорнобривими. Вірили в те, що ці квіти допомагають позбутися головного болю.
Гарні квіти біля хати Навесні садила мати, Чорнобривці чорноброві Квітнуть в тиші вечоровій Чорнобривці чарівні Так і просяться в вінки.
Виходить хлопчик в костюмі чорнобривця і дівчинка-українка:
- Паничику чорнобривчику, чом не виростаєш?
- Я росту-росту, листя – у висоту, корінь – у глибину, в чорну землю, в холодну воду,що рідним голосом говорить.
- Паничику чорнобривчику, а вже літо рум’яне!
- Ще почекаю, не засинаю: ще тому літові немає краю!
- Паничику чорнобривчику, а вже літо медове!
- Ще я розкущуся, розгуляюсь, піду квітником, як козак навприсядки, зеленим чубом розмаю.
- Паничику чорнобривчику, а вже літо серпневе! Пшеницю жне, снопи кладе,палке, жарке, від сонця аж руде!
- То ось же мій цвіт на обжинковий віночок. Цвіт смаглявий, кароокий. Скільки в небі зірок, стільки в мене квіток!
- Паничику чорнобривчику, пізня осінь морозом пахне!
- Виший мене на сорочці чорнобривими нитками: темними, як ніч, і червоними, як літо. Буду тобі коло серця процвітати.
10 -а дівчина (з квітами ружі та троянд).
Мальва -— улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона Сонце. Ружі й троянди укладали у віночку за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням.
Звучить мелодія, дівчинка вплітає квіти в віночок
Виходить хлопчик-українець і дівчинка-мальва:
- Мальво, палахкотюча свічко,що літо тебе поставило перед сонцем, як перед іконою! Мальво, що руки зелені звела в палкій молитві! Про що ти говориш з Богом?
- Я руки здійняла й квітки засвітила, немов у церкві лампадки, і складаю подяку за вітер, що листя моє голубить, за дощ лопотючий, що поїть живою водою, за сонце, що квіти цілує, за ранок і за смеркання, за радість дитини, що квітку мою заплела в косичку.
- М альво, струнка красуне в темно-вишневитх стрічках! Чого ти в Господа просиш за свою щиру молитву?
- Я дякую, а не прошу! Він більше щодня дарує, ніж я просити вмію.
Ось і сплели ми барвистий вінок, З гілочок, листя, барвистих квіток. Хай дівчина кожна такий одягає, Миліше за нього прикраси немає.
Виходять дівчатка у віночках
Твоя, Вкраїно, я дитина, Краплинка рідного народу. Твоєї доленьки клітина. Я- україночка від роду. У моїх жилах кров прадавня Тече струмочком безупинно. Усе, що прадідами дано. В мені ніколи не загине. Я хочу мати очі щирі І материнську душу світлу, Щоб в згоді, злагоді і мирі Людські серця весняно квітли. І роботящий розум мати, І руки вмілі, працьвиті, Щоб Україну збудувати, Де вільно і щасливо жити. Я україночка від роду, Землі цієї я краплинка, Я- доня рідного народу, Його дитина, українка.
Виходять всі учасники свята
А Україні нашій рости та квітнути І щедрою та розкішною бути. Ростити хлопців сміливих і дівчат красивих, Дарувати їм вільне життя. Гей,Україно,ненько прекрасна, Будь же до всіх справедлива. Хай тобі світить сонечко ясне, Хай будуть діти щасливі. Будемо жити, землю любити, Як з давнини повелося, Щоб наша доля нас не цуралась, Щоб краще в світі жилося.
Звучить заключна пісня «Моя Україна»