«І в епіцентрі логіки і стресу,
Де все змішалось – рідне і чуже,
Цінує розум вигуки прогресу,
Душа скарби прадавні стереже»
Л.Костенко
Доброго вечора всім, хто вже перемкнувся з робочих вчительських буднів на канікулярний період так званого відпочинку. Думаю, що саме час відпочити від уроків, конспектів, планів, шкільних буднів і свят. Отож, присвятимо сторінки вчительського блогу передсвятковим темам, адже все довкола говорить про те, що “свято наближається”. Всюди можна побачити зелених красунь, які всього лише через два тижні стануть сміттям, всі крамниці заповнені всілякими Christmas-атрибутами, на сторінках кулінарних журналів безліч різних рецептів на кшталт марципаново-помаранчевого талера та різдвяного пунша, і звідусіль лунають американські різдвяні пісеньки 60-х.
Але ж наші свята й традиції такі теплі і яскраві, багаті, сповнені змісту і неповторного тепла. У них є абсолютно усе – від казкового декору (дідуха, павука, солом’яних та випечених прикрас, витинанок) до справжньої магії: сіно під обрусом, благословення куті та й сама кутя, зрештою. А страви які! Смачні, особливі, готовані з любов’ю і трепетом, над якими стараються господині лише двічі на рік. Колядки, що наповнені змістами і сенсами, вертепи – від традиційних до найоригінальніших. Словом, так багато всього, що описати це мені не вдасться.
Та все ж хочу поговорити про дідух, що несе свій солом’яний дух ще з-під стріх біленьких хат наших предків, що були накриті солом’яними сніпками і долівка в них була вистелена сіном-соломою, і боялися того духу нечисті сили:
То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний.
З прадавніх часів на наших землях жили трударі – хлібороби – орії.
Вони створили славну хліборобську культуру, що поєднувалася з великою любов’ю до Матері-Землі, та пошаною до плодів Ниви-Годувальниці. Вони заговорювали, заспівували, задобрювали, щиро дякували Землі і всім силам природи за одержані і майбутні врожаї.
Україна в минулому була і, є надія, що буде в майбутньому, житницею світу. Для цього поруч з новітніми технологіями землеробства має бути велика Душа хлібороба, з його прадавніми традиціями.
Дідух – солом’яний оберіг – дух предків, дідів; символ доброго врожаю, злагоди в родині, достатку в домі. На Святвечір господар заносив дідуха до хати та встановлював його на покуті, де він перебував подекуди навіть до Водохреща. Під дідуха обов’язково клали «бабу» – в’язку соломи, як символ достатку та нового врожаю. Його присутність привносила в родину святковий настрій і затишок. У народі казали «Дідух до хати – біда із хати».
Дідух символізує «діда», родоначальника сім’ї, покровителя роду та зв’язок між поколіннями. Традиція прикрашати ним домівку зародилась ще в дохристиянські часи, коли Новий рік святкували у вересні, разом зі збором урожаю.
Дідух – це сніп із добірних колосків жита, пшениці або вівса, що перев’язаний особливим чином: у нього має бути голова і три або п’ять ніг. Його прикрашали стрічками, маківками та сухоцвітами. Як універсальний національний символ, він може бути прикрашений стилізованими солом’яними фігурками, плетеними кульками, ромбовидними намистинами, духмяними квітами і травами, витонченими дзвіночками, плетеними стрічками, зав’язаними на щасливу долю у стародавні магічні вузли та петлі.
Після святкових днів зерно з дідуха збирали та зберігали до весни, а потім висівали разом із посівним для освячення майбутнього урожаю. Стебла від колосків господар вкладав між гілками садових дерев, щоб краще родили. А той, хто не мав господарства, просто спалював ритуальний сніп.
А ще наші предки свою святкову оселю прикрашали солом’яними павуками, їжаками а також виготовляли солом’яні візерунки на вікна. Вважали, що павуки є також оберегами, охоронцями оселі, своєрідними збирачами позитивної енергії всесвіту, що забезпечує благополуччя родини.
За легендою, павук “заснував” вхід до печери, в якій заховалась Мати Божа із Дитятком від Іродових воїнів, таким чином, врятувавши Святу Родину від загибелі.
На жаль мало залишилось майстрів, що виготовляють дідухи, павуки інші солом’яні прикраси, але вони є і в них можна повчитись.
Можна не дотриматись деяких правил, але вкласти любов до землі, свого роду, до кожної травинки-стеблинки та свій естетичний смак. Я спробувала, і скажу вам, що це магічна робота, яка сповнює енергією і приносить величезну насолоду. Спробуйте і ви.
Ось моя перша спроба виготовити дідуха:
Щиро зичу всім справжньої різдвяної казки, збереження і примноження українських традицій.
Нехай стоїть на покутті дідух, що береже родинний дух, на столі – дванадцять страв, над селами і містами злинають колядки і щедрівки, а ворог нехай покине нашу землю. Світла у ваші душі… Шануймося!